Поняття доказу в кримінальному процесуальному праві

Доказ завжди виступає одним із найважливіших елементів будь-якого процесу.

Докази – це будь-які фактичні дані, отримані у процесуально передбаченому порядку і на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення справи. Їх можна класифікувати наступним чином: первинні та похідні, обвинувальні й виправдувальні, прямі й непрямі, особисті, письмові та речові.

Статтею 84 КПК України докази в кримінальному провадженні визначаються як фактичні дані, отримані у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доведенню.

У той же час згадана вище стаття Кодексу визначає  джерело доказів як показання, речові докази, документи та висновки експертів. Крім того, щоб розкрити поняття доказу необхідно мати чітке розуміння що власне може бути із всього переліченого.

Так, до показань відносять процесуально зафіксований виклад обставин події з боку потерпілого, підозрюваного, свідка чи експерта. Тобто, на етапі досудового розслідування це можуть бути лише ті відомості, які були отримані процесуально уповноваженою особою (слідчим, детективом, прокурором) у формі та способі передбаченим КПК України – протоколі допиту, оформленому процесуально належним чином.

На етапі судового розгляду кримінального провадження показання можуть бути відібрані суддею та зафіксовані у протоколі судового засідання, крім того вони можуть фіксуватися за допомогою спеціально налаштованих аудіо- чи відео пристроїв суду.

До речових доказів у кримінальному процесі відносяться будь-які об’єкти матеріального світу (предмети), які містять на собі інформацію про події та обставини вчинення кримінального правопорушення: предмети за допомогою яких вчиняється злочин, предмети на які було злочинне посягання, чи інші предмети, які містять відомості про подію.

До документів у кримінальному процесі відносяться протоколи слідчих (процесуальних) дій та додатки до них, носії інформації, на яких зафіксовано слідчі (процесуальні) дії, особисті документи осіб, цифрові документи, службові документи тощо. Таким чином, документи, як джерело доказів, можуть містити в собі вичерпний перелік інформації про обставини вчинення кримінального правопорушення та мати вирішальне значення у доказуванні.

Згідно положень КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

КПК України визначає висновок експерта як докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Виходячи з вище вказаних джерел доказів, можна стверджувати, що вони характеризують саме поняття що є доказом у кримінальному процесі.

Крім того, невід’ємним елементом поняття доказів є визначення їх належності та допустимості.

Законодавець визначив, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

У свою чергу, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Більш детально про належність і допустимість доказів ми поговоримо у наступний раз, оскільки дана тема є надважливою для кримінального процесу і до неї не можна ставитися поверхнево.