Україна, 01054, м. Київ,
вул. Олеся Гончара, 60, офіс 1
Пн.-Пт.: 09:00 - 21:00
Сб.-Нд.: вихідний
Висока якість юридичних послуг
Публікації
Назад

Правове регулювання відносин застави за векселями

Відносини щодо передачі векселів в заставу регулюються Конвенцією якою запроваджено «Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» ратифікованою Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року,

якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» від 6 липня 1999 року № 826-XIV (надалі – УЗВ), Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2374-III (надалі – Закон № 2374-III), Постановою Правління НБУ від 28 травня 1999 року № 258 «Про затвердження Положення про операції банків з векселями» (надалі – Постанова № 258), Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII (надалі – Закон № 2654-XII), Положенням про переказний і простий вексель (затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341) та іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2654-XII застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України (надалі – ЦКУ) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 574 ЦКУ застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Відповідно до ст. 576 ЦКУ предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Згідно ст. 5 Закону № 2654-XII застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі їх заставодержателю.

Ст. 53 Закону № 2654-XII встановлює, що застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального напису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу, якщо законом чи договором не передбачено інше. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту (простого векселя), здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім’я якої було видано цінний папір (векселедержателя).

Згідно Глави 2 Постанови № 258 заставний індосамент - індосамент, за яким вексель не переходить у власність і знаходиться у векселедержателя за заставним правом. При заставному індосаменті векселедержатель має право передавати вексель іншій особі тільки в порядку передоручення.

Крім того можливість здійснення забезпечення за векселем через право застави передбачається положеннями УЗВ. Відповідно до ст. 19 УЗВ якщо індосамент містить застереження «валюта в забезпечення», «валюта в заставу» або будь-яке інше застереження, яке має на увазі заставу, держатель може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має силу лише як передоручений індосамент. Зміст передоручувального індосаменту полягає в тому, що індосат, який отримав вексель за передорученим індосаментом не отримує права власності на вексель, яке залишається в індосанта (доручителя) (ст. 18 УЗВ).

Викладене означає, що передачу векселя у заставу здійснює векселедержатель (у простому векселі) або індосат (за переказним векселем) при умові наявності на векселі застереження, яке має на увазі заставу. Векселедержатель (у простому векселі) або індосат (за переказним векселем), вступаючи у відносини застави буде найменуватися заставодавцем (боржником), який забезпечує виконання свого зобов’язання шляхом передачі векселя у заставу перед особою з якою, наприклад укладений договір застави –  заставодержателем (кредитором).

Тобто заставодержателем може бути фізична або юридична особа, на ім’я якої оформлена застава векселя та яка виступатиме у відносинах застави кредитором боржника (заставодавця) – векселедержателя (у простому векселі) або індосата (за переказним векселем). Однак, не зважаючи на те, що заставний вексель і наділяє заставодержателя правом в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого векселя, зміст таких відносин лежить поза межами вексельних правовідносин. При цьому боржник у вексельних відносинах (векселедавець, індосант або акцептант) не може заявляти проти кредитора у вексельних відносинах – векселедержателя (у простому векселі) або індосата (за переказним векселем) заперечень, що ґрунтуються на їх особистих відносинах із боржником, якщо тільки кредитор, одержуючи вексель, не діяв свідомо на шкоду боржнику (ч. 2 ст. 19 УЗВ).

Таким чином, кредитор у вексельних відносинах він же і векселедержатель (у простому векселі) або індосат (за переказним векселем) не може бути заставодержателем по вексельних зобов’язаннях.

Щодо можливості аваліста бути заставодержателем по вексельних зобов’язаннях, слід заз значити наступне.

Згідно ст. 30 УЗВ платіж за переказним векселем може бути забезпечений авалем повністю або в частині його суми. При цьому забезпечення може бути надане третьою особою або навіть однією з осіб, які поставили свій підпис на векселі.

Відповідно до Глави 2 Постанови № 258 під авалем слід розуміти односторонній правочин, що полягає у вчиненні надпису про забезпечення платежу за векселем. При цьому авалістом виступає особа, що ручається за повний або частковий та своєчасний платіж за векселем шляхом прийняття на себе вексельного зобов’язання за чужим вексельним боргом. При цьому аваліст відповідає так само, як і векселедавець, зобов’язання якої він забезпечив.

Зміст процедури авалювання полягає у прийнятті будь-якою особою зобов’язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов’язаних за векселем осіб при неоплаті векселя платником у строк або у разі неможливості одержати платіж за векселем у строк (Глава 2 Постанови № 258). Тобто аваль у вексельних правовідносинах виступає вексельною порукою.

При цьому суть відносин, пов’язаних із вчиненням авалю, полягає в тому, що за виконання вексельного зобов’язання будь-якою особою, що зобов’язана по векселю (векселедавець, індосант) поручається третя особа – аваліст, який за змістом свого статусу діє в інтересах зобов’язаної особи за векселем. Аваль по своїй суті є самостійним зобов’язанням незалежним від зобов’язання , яке ним забезпечене.

Відповідно до ст. 47 УЗВ всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов’язаними перед векселедержателем (у простому векселі) або індосатом (за переказним векселем) заперечень. Тобто для пред’явлення вимоги авалісту не потрібно попередньо звертатися до особи, зобов’язання якої забезпечене авалем.

Згідно ч. 4 ст. 31 УЗВ в авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за трасанта або за векселедавця простого векселя (ст. 77 УЗВ). Зобов’язання аваліста припиняється разом із припиненням зобов’язання особи за яку даний аваль. При цьому у разі оплати векселя авалістом, той набуває прав, що випливає з векселя проти особи, яка зобов’язана за векселем. У такому випадку аваліст має право регресу – право вимагати від зобов’язаної особи за векселем плати за нього.

Викладене означає, що за відносинами авалю аваліст (поручитель) виступає солідарним боржником із основним боржником – векселедавцем (у простому векселі) або трасантом (у переказному векселі) перед кредитором (векселедержателем – у простому векселі або трасатом – у переказному векселі). У разі оплати векселя авалістом у останнього виникає лише право регресу до зобов’язаної особи за векселем, при цьому право власності на вексель аваліст не набуває, у зв’язку з чим не матиме правових підстав для передачі векселя у заставу, наприклад шляхом укладення договору застави. Проте, відповідно до ст. 576 ЦКУ предметом застави може бути майнове право, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Таким майновим правом виступає право регресу аваліста, у разі його виникнення останній може передати зазначене право у заставу, проте вступаючи у відносини застави буде найменуватися заставодавцем, а не заставодержателем.

Таким чином, аваліст не може бути заставодержателем по вексельних зобов’язаннях.

0 0)