Людина без місця реєстрації. Чи законно відмовляти їй у працевлаштуванні?

Відповідно до положень Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин повинен надати паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — ще й документ про освіту, про стан здоров'я та інші документи.

 

У статті 25 цього ж Кодексу йдеться про те, що при укладенні трудового договору заборонено вимагати від людей, які влаштовуються на роботу, відомості про їхню партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання та документи, подання яких не передбачене законодавством.

 

Окрім того, у законі "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зазначено, що реєстрація місця проживання людини або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод або підставою для їхнього обмеження.

 

Отже, роботодавець не може відмовити в укладанні трудового договору людині лише через те, що вона не має реєстрації місця проживання. Якщо він це робить — він порушує закон.

Утім слід нагадати, що українці, а також іноземці чи особи без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання зареєструвати своє нове місце проживання. Ця норма нова. Раніше на реєстрацію давали лише 10 днів.

 

За проживання без реєстрації та за несвоєчасну «прописку» раніше накладався штраф у розмірі від 17 до 51 гривні. Відповідно до нового порядку, громадянину, який порушив термін реєстрації вперше, загрожує попередження. Якщо ж таке правопорушення повториться при наступній зміні місця проживання протягом року, то тоді вже накладається штраф.

 

 

Між цими процедурами є принципова різниця. Радянська прописка мала дозвільний характер: вона виконувала функцію закріплення населення за певною адміністративною одиницею. Прописка дозволяла вселення та проживання додаткових мешканців, без врахування житлової площі, лише стосовно близьких родичів.

 

Конституційний Суд України 14 листопада 2001 року скасував адміністративно-дозвільний інститут прописки. Тепер при реєстрації місця проживання не існує будь-яких обмежень щодо необхідних санітарних норм житлової площі та щодо кількості зареєстрованих осіб в одному житловому приміщенні.

 

Людина сама обирає собі місце проживання і тільки ставить державу про це до відома. Ніяких повноважень, що обмежують право на вільний вибір місця проживання, у держави немає.