З огляду на зміст вище зазначеної норми, можна дійти висновку, що юридична особа-нерезидент, при виявленні наміру ініціювати судовий процес проти юридичної особи з місцезнаходженням в Україні, повинна керуватися загальними положеннями про підсудність, що містяться в ст. ст. 13-16 ГПК України.
Проте, із вище зазначеного правила існують окремі виключення, які повинні бути враховані іноземними суб’єктами господарювання при зверненні до господарських судів. Зокрема, такі виключення стосуються тих випадків, коли сторони інкорпорували в зміст зовнішньоекономічного договору арбітражне застереження або пророгаційну угоду. В такому разі стороні, яка ініціює судовий процес, необхідно уважно проаналізувати зміст такого застереження та правильно обрати компетентний суд.
З огляду на вище наведене, пропонуємо розглянути 2 особливі випадки, неврахування яких може стати перешкодою для зацікавленої сторони в захисті свого порушеного права.
1) Наявність в зовнішньоекономічному контракті арбітражної угоди (застереження)
В розумінні ч. 1 ст. 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
В свою чергу, ст. 8 зазначеного закону встановлює, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
З огляду на вище наведене, господарські суди мають компетенцію розглядати спори, які відповідно до арбітражного застереження (угоди) передані на розгляд арбітражної установи лише за наявності наступних умов:
- жодна із сторін до початку розгляду справи по суті не подасть заперечення проти компетенції господарського суду на тій підставі, що між сторонами існує арбітражна угода (застереження) про передачу спору на розгляд арбітражу, або
- господарський суд визнає, що арбітражна угода (застереження) є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. При цьому, як зазначено в п. 5 Роз’яснення Президії ВГСУ N 04-5/608 від 31.05.2002 р. “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”, під неможливістю виконання арбітражної угоди слід розуміти випадки, коли сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.
В протилежному випадку, якщо жодна із вище зазначених умов не спрацьовує, господарські суди повинні припиняти провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку із тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
2) Наявність в зовнішньоекономічному контракті пророгаційної угоди
Іншою перешкодою, яка може викликати ускладнення при з’ясуванні компетентного суду для розгляду спору, є наявність між сторонами зовнішньоекономічного контракту пророгаційної угоди, або як її ще називають – угоди про договірну підсудність. При наявності в контракті такої угоди можливими є 2 ситуації:
a) Сторони контракту можуть вказати, що у разі виникнення спорів, останні підлягають вирішенню компетентним судом у країні за місцезнаходженням сторони-нерезидента або ж взагалі чітко встановити іноземний державний суд вказавши його назву та місцезнаходження.
В такому випадку слід виходити, з того, що наявність такої угоди не позбавляє зацікавлену сторону права на звернення до господарських судів України. Зокрема, як зазначено в п. 1 Роз’яснення Президії ВГСУ N 04-5/608 від 31.05.2002 р., статтею 80 ГПК припинення провадження у справі у випадку, коли сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення державного іноземного суду, не передбачено.
В такому випадку, компетентний господарський суд необхідно визначати виходячи із загальних правил про підсудність, встановлених ст. 13-16 ГПК України (наприклад, Постанова Харківського апеляційного господарського суду у справі № 47/284-10).
b) Інший випадок стосується ситуації коли сторони зовнішньоекономічного контракту визначили конкретний господарський суд для вирішення спору. В такому випадку виникає питання, а чи не буде таке обрання сторонами конкретного суду суперечити загальним положенням ГПК України стосовно правил визначення підсудності (ст. ст. 13-16 ГПК України). Для відповіді на це питання слід керуватися наступним:
Як зазначено в п. 1 Роз’яснення Президії ВГСУ N 04-5/608 від 31.05.2002 р., у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьою статті 4 ГПК пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.
Слід зазначити, що Україна являється стороною окремих міжнародних конвенцій та угод, які передбачають можливість укладення сторонами угоди про договірну підсудність. Зокрема до останніх відносяться, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, що укладена 20.03.92 р. (відома як Київська Угода) та Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка набула чинності для України 14.04.95 р. Так, в ст. 21 Конвенції зазначається, що суди Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо мається письмова угода сторін про передачу спору цим судам. Аналогічне положення міститься і в ч.2 ст. 4 Київської Угоди.
Аналіз вище зазначених положень надає підстави дійти висновку, що якщо сторони контракту в обхід загальних положень про підсудність передали розгляд спору конкретному господарському суду України, такий суд буде мати компетенція для розгляду справи за умови, якщо Сторони такого контракту являються членами вище зазначених міжнародних угод. Слід зазначити, що вище наведене стосується і тих випадків, коли місцезнаходженням Відповідача являється інша країна. Тобто, за наявності відповідної пророгаційної угоди можлива ситуація, коли українська компанія-позивач може звернутися до господарського суду України з позовом до компанії нерезидента (рішення господарського м. Києва від 24.06.11 по справі № 22/178).
В той же час, необхідно звернути увагу, що вище зазначене правило не діє в тій ситуації, коли розгляд спору відноситься до виключної підсудності справ як це передбачено у ст. 16 ГПК України та ст. 77 Закону України “Про міжнародне приватне право”. Зазначене застереження міститься і в ст. 21 Конвенції, де зазначається, що виключна компетенція, що випливає із внутрішнього законодавства відповідної Договірної Сторони, не може бути змінена угодою сторін. Таким чином, угода про договірну підсудність конкретному господарському суду України може застосовуватися лише за умови, якщо це передбачено чинними міжнародними договорами України і за умови якщо це не суперечить положенням про виключну підсудність.
З огляду на вище наведене, сторони зовнішньоекономічного контракту повинні особливо ретельно підходити до питання, що стосується визначення компетентного суду для розгляду можливих спорів. В протилежному разі це може спричинити ускладнення для зацікавленої сторони при зверненні до суду або безпосередньо під час судового розгляду справи.
