За статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом.
Отже, перевагу матимуть спеціальні норми Господарського кодексу, що містять інші строки позовної давності, ніж встановлені у Цивільному кодексі. Так, відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу скорочена позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Попри це у частині восьмій ст. 269 Господарського кодексу встановлено, що позови, які випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред’явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.
Предметним є те, що чинне законодавство України розрізняє поняття обчислення строків позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій (частина друга ст. 258 Цивільного кодексу) і строку, в межах якого нараховуються штрафні санкції (строк давності) (частина шоста ст. 232 Господарського кодексу).
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Тобто якщо умовами договорів поставки, а також законодавством, що регулює правовідносини з поставки товарів, не встановлено можливості стягнення штрафних санкцій за час прострочення виконання зобов’язання щодо поставки продукції після закінчення шестимісячного строку з дати припинення дії договору, то стороні, права якої порушені, слід звернути увагу на необхідності застосування правил ч. 6 ст. 232 ГК України під час викладення правового обґрунтування своїх позовних вимог.
Вказане знаходить своє місце і в судовій практиці Вищого господарського суду України (див. Інформаційний лист ВГСУ від 21.11.2011 р. № 01-06/1624/2011; постанова ВГСУ від 12.01.2011 р. у справі № 30/191; постанова ВГСУ від 20.01.2011 р. № 16/151 та інші).
Таким чином, під час викладення правового обґрунтування позовних вимог, потрібно враховувати норми, які встановлюють обов’язковість застосування строків давності при визначенні сум штрафних санкцій.
Крім того, приділяючи більше аналізу питанням застосування строків позовної давності, слід відзначити наступне.
Сторона, права якої порушені,має звертати увагу на те, що питання застосування штрафних санкцій має вирішуватися з урахуванням вимог п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, яким передбачено спеціальну позовну давність щодо вимог про стягнення штрафних санкцій в один рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Тобто норма ч. 4 ст. 267 ЦК України покладає на сторону у справі обов’язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Форма такої заяви законом не визначена, а тому може подаватися в довільній формі та містити вимогу про застосування позовної давності.
Додатково потрібно звернути увагу на практиці, яка склалася під час вирішення органами судової влади питань, пов’язаних із застосуванням штрафних санкцій у випадку пропуску строків спеціальної позовної давності.
Так, постановою Верховного Суду України від 12.01.2011 р. у справі № 66/278-10 в мотивувальній частині якої визначається, що пропущення строків позовної давності є підставою для відмови в позові. Аналогічні позиції простежуються і в постановах ВГСУ від 16.05.2006 р. № 22/197; від 30.10.2007 р. № 3/156-32/98; від 21.09.2010 р. № 3/3 та інші.
Таким чином, другим аспектом, який повинна враховувати сторона, права якої порушені, під час формування своїх вимог є правила дії строків спеціальної позовної давності, що стосуються штрафних санкцій, та у зв’язку з якими суд буде зобов’язаний на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинити провадження по справі.
Третім аспектом на якому повинні ґрунтуватися відповідні вимоги сторони, права якої порушені, під час викладу правого обґрунтування змісту позовної заяви щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, є загальні принципи, які визначають порядок та можливі умови стягнення штрафних санкцій, а також правила визначення розмірів сум штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
Тобто сторона, права якої порушені, зобов’язана навести факти, які обґрунтовують порушення її прав та/або інтересів з боку іншої сторони в процесі виконання договору поставки. Те саме стосується і необхідності підтвердження наявності збитків, у зв’язку із неналежним виконанням договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Пунктом 2 ст. 233 Господарського кодексу передбачено, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участі у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов’язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов’язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує, відповідно, менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення штрафних санкцій.
Тобто сторона, права якої порушені, має враховувати положення законодавства, які вимагають дотримання правил співрозмірності сум штрафних санкцій та завданих особі збитків у зв’язку із неналежним виконанням господарського зобов’язання.
Таким чином, підставами для зменшення заявлених розмірів штрафних санкцій судом буде очевидна невідповідність їх розміру наслідкам порушення зобов’язання, під якими слід розуміти ступінь виконання зобов’язання боржником; причини невиконання та заходи, вжиті боржником для належного виконання (наприклад, повідомлення про неможливість своєчасного виконання, пропозиція про продовження строків поставки тощо); форма вини боржника (наявність вини третіх осіб, обставин непереборної сили тощо) та інші обставини, що заслуговують на увагу (наприклад, майновий стан сторони, що вказуватиме на неспроможність погасити суму заборгованості або призведе до інших негативних наслідків).
З огляду на вище наведене, можна дійти наступних висновків:
- Позовні вимоги сторони, права якої порушені, щодо стягнення штрафних санкцій з іншої сторони, який неналежним чином виконав договір поставки, повинні враховувати строки давності, які обмежують нарахування штрафних санкцій після спливу шести місяців від дня припинення дії договору.
- Позовні вимоги сторони, права якої порушені,щодо стягнення штрафних санкцій з іншої сторони, який неналежним чином виконав договір поставки, повинні враховувати строки спеціальної позовної давності, у межах яких сторона може звернутися до суду раніше з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
- Позовні вимоги сторони, права якої порушені, повинні містити обґрунтування щодо співрозмірності сум штрафних санкцій та завданих позивачу збитків.
